Державні гарантії та відносини, пов’язані з  відпусткою, регулюються Конституцією України, Законом України «Про відпустки», Кодексом законів про працю України, іншими законами та підзаконними нормативно-правовими актами.

Статтею 24 Закону України «Про відпустки» передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Щорічні основна та додаткові відпустки надаються працівникові з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення робочого року. 

Якщо працівник з якихось причин не скористався своїм правом на щорічну відпустку за попередній рік чи за кілька попередніх років, він має право використати їх (частинами або декілька разом), а в разі звільнення, незалежно від підстав, йому має бути виплачено компенсацію за всі невикористані дні щорічних відпусток.

Законодавством не встановлено терміну давності, після якого працівник втрачає право на щорічні відпустки, та немає законодавчої заборони надавати їх у разі невикористання.

Розрахунок компенсації за невикористану відпустку провадиться в тому ж порядку, що й нарахування суми звичайних відпускних.

Святкові та неробочі дні (ст. 73 КЗпП України), які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.

Статтею 3 Закону України «Про відпустки» передбачено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни), йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням.

У разі звільнення працівника у зв’язку з закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може надаватися і тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку дія трудового договору продовжується до закінчення відпустки. При цьому варто враховувати такі правила:

– працівник одночасно із заявою про звільнення за власним бажанням подає заяву про надання йому невикористаної відпустки або її частини;

– останній день відпустки вважатиметься днем звільнення і тоді, коли цей день буде за межами встановленого в статті 38 КЗпП України двотижневого терміну попередження про звільнення;

– у разі тимчасової непрацездатності відпустка повинна бути продовжена на кількість календарних днів невикористаної відпустки, протягом яких працівник був непрацездатний;

–  право повернутися на роботу і відкликати заяву про звільнення працівник має тільки протягом двотижневого терміну попередження;

– допускається видача працівнику трудової книжки і проведення з ним розрахунку не в день звільнення (останній день відпустки), а в останній день роботи перед відпусткою.

Надання невикористаної частини відпустки з наступним звільненням дає можливість працівникові скористатися правами та гарантіями, передбаченими законодавством, оскільки час відпустки включається, зокрема, у стаж роботи, що дає право на трудову пенсію.